За тридцять кілометрів від Львова притулився невеличкий районний центр Жовква. Важко повірити, що цей провінційне містечко колись ні в чому не поступався Львову і що без Жовкви важко уявити історію України.
За свою історію місто не раз змінював свою назву. У XIV столітті він був відомий як Винники, потім власне як Жовква, в період радянської окупації, з 1951 по 1992 рік, старовинному місту присвоїли ім'я Нестеров, на честь радянського льотчика. В незалежній Україні Жовква знову стала Жовквою.
У 1603 році Жовква отримала Магдебурзьке право від польського короля Зигмунта ІІІ. Відомий політичний і культурний діяч того часу Станіслав Жолкевський намагався втілити в Жовкві мрії середньовічного архітектора Петра Катанео про "ідеальне місто". Катанео називав ідеальним таке місто, в якому поєднуються чудова архітектура, потужні оборонні споруди і оптимальна організація політичному і громадському житті.
Населення "ідеального міста" Жовкви, крім українців, становили поляки, вірмени, євреї та інші національності. Правил містом магістрат, члени якого обиралися населенням і затверджувалися власником міста.
Найвідомішим власником Жовкви був Ян ІІІ Собеський. Він зробив Жовкву своєю улюбленою резиденцією, проводив тут безліч часу, а костел святого Лаврентія в його часи називали "малим Вавелем" за його розкіш і велич. Саме в костелі Св. Лаврентія поховані представники і роду Жолкевських, і Собєських.